Самый языкатый сайт Одессы

Олег Володарский: Я люблю Україну

Олег Володарский: Я люблю Україну

Автор этой статьи — известный украинский правозащитник, родившийся в день октябрьской революции. Однако сегодня Олег Володарский свою двойную дату решил отметить патриотично. Его статья — о любви к стране, которую он считает лучшим местом на земле.

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во время люте.

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко

Той, хто в біді кидає свій народ, стає його ворогом

Слова, винесені у підзаголовок, належать видатному киргизькому письменнику Чингізу Айтматову.

Я не писав уже давненько. Десь рік. Чому зараз пишу? Я поясню. Адже мені нічого приховувати. Мій нерв оголений, адже справа стосується Жовто-Синьої Батьківщини, в якій живуть мої діти. Тому мене вкрило гнівом від лицемірства і жовчі з приводу Олега Мужчиля-Лісника.

Коли дізнався про жах, що стався з Лісником 9 грудня 2015 року, то в один момент зрозумів, що ми всі перебуваємо на лезі бритви каральної системи. Лісник був тим, хто перший огризнувся, як ВОЇН сильної НАЦІЇ — проти зрадників власного народу!

Я з найменших років читав своїм дітям МОЛИТВУ і просив їх перед образами Господніми затямити, що ми УКРАЇНЦІ і найвище наше покликання та обов’язок — любити свій народ, свій край, а також пам’ятати, що кожна крапля крові Героїв, пролита на землю Неньки-України, робить її вічною і непорушною.

Велике почуття цієї любові змушує нас робити вчинки на межі людської свідомості. Це Господь простягає свої милосердні руки до войовничого і непокірного народу, який вічно прагне до свободи! І плід цієї благодаті — любов людей до своєї Вітчизни.

Чому так все не по-людськи сталося? Як так сталося, що вже 13 років ми не знаходимо місця в своїй країні? Чому прагнення і волевиявлення НАЦІЇ, пішли як в пісок? Ми всі бажали жити краще, але хтось «досвідченою», зловісною рукою знівелював наші добрі і гарні мрії. В країні все стало набагато зліше і болючіше. Значить Україною керують усі ті, хто не мав права наближатися до законодавчої і виконавчої влади на гарматний постріл. Рулять всі ті, хто не зацікавлені у щасливій країні.

От тому у нас зараз і правлять бал бандити, їхніми жертвами стають часто випадкові люди, а правоохоронні органи зайняті тим, що принижують і кидають до буцегарень справжніх патріотів.

У мене, начебто, все є, а придивитися до мене уважно — дуже сильно хворію, тому що країна, в якій я живу, і НАЦІЯ, перед якою я схиляюся, шалено нещаслива, від такої кількості кривавих ран на своєму зболеному тілі…

Чи може справжній син або дочка своєї країни, бути щасливим, коли його ВІТЧИЗНА вмирає???

Немає чужих дітей, матерів і жінок! Все це — наше, рідне, УКРАЇНСЬКЕ. Необхідно, просто життєво важливо, нарешті, це УСВІДОМИТИ і відповідно розпочати діяти. І якщо у нас кожен, хто поважає себе, зробить так, тоді люди похилого віку і діти почнуть жити в щасливій країні під назвою УКРАЇНА… Тільки так! Іншого шляху немає і не буде…

Ліна Костенко: Усе моє, все зветься Україна

Краще, ніж Ліна Костенко, про Україну я не скажу. Але вчитуючись у кожний рядок, написаний нею, я щораз більше усвідомлюю себе українцем і по-новому розумію, чому так трепетно ставлюся до ріднокраю та його людей. Не можу втриматися, щоб не поділитися захопленням від пронизливих цитат Ліни Костенко про Україну, про війну і сенс життя.

Ця геніальна українська жінка написала і вимовила дуже багато мудрих слів. Ось лише дещо з її невичерпного літературного скарбу.

«А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».

«Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість, сім? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер».

«Українці з тих націй, які ще вірять у заступництво своїх геніїв, у свої національні символи, у непорушність своїх святинь».

«Буває, часом сліпну від краси.

Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво, —

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори».

«У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (…) Україна — це резервація для Українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови».

«Розпято нас між заходом і сходом,

Що не орел — печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

Щоб він не дався знівечить себе!»

«Коли я ще раз почую, що Україна встала з колін, я випишуся з українців. Якщо українці це не опротестують. Хто встав із колін? Як на мене, теперішнє оце обурення все-таки молодь в основному підняла. Старші дуже переживають, у старших сльози стоять на очах від того, що зараз відбувається. Але сказати, що це Україна встала з колін, не можна, бо ця молодь ніколи не стояла на колінах. Не стояли ж ви на колінах? Як вам ця ідея, що ви стояли на колінах? Навіть я у своєму віці не стояла ніколи на колінах».

«І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми,а завтра ви».

Не важко здогадатися, який «сірий чоловічок» згадується в цьому уривку.

«І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна».

«Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: «Держава — це я». Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава».

«Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко».

«Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи».

«Вночі скриплять вози. Переселенці їдуть. Світ за очі, покидавши своє. Шукати Україну в Україні. десь має ж бути, десь вона та є!».

Жах не в тому, що щось змінеться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

Проблеми ж — як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані — то вже навік.

«А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, Бо «потім» може й не настати».

«Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії».

«У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама».

«Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію».

«Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння».

«В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина».

Але як не любити Україну, коли вона виплекала, окрім Великого Тараса, такі могутні постаті і чарівники слова як:

— Василь Симоненко:

«Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину».

— Максим Рильський:

«Земле, поорана горем,

Лихом засіяна чорним!»

— Олександр Довженко:

«Ті держави здатні стати великими, у яких великі малі люди».

— Павло Тичина:

«Забудеш рідний край — твоє всохне коріння».

— Дмитро Павличко:

«Вітчизна — ось і альфа і омега!»

— Іван Світличний:

«Вітчизна — це не хтось і десь,

Я — теж Вітчизна».

— Володимир Сосюра:

«Дзвін щабель, пісні, походи,

воля соколина,

тихі зорі, ясні води —

моя Україна».

Григорій Сковорода:

«Кожному мила своя сторона».

І це далеко ще не всі генії духу і слова, яких зростила Українська земля.

Рядками Тараса Григоровича Шевченка розпочав цю свою сповідь словами про Неньку Україну і закінчу:

«Нема на світі України,

Немає другого Дніпра».

І тепер скажіть: як не любити країну, яка дала світові титанів такої силу таланту і духу?

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ

IVASI.NEWS. Народный сайт Одессы! 

Олег Володарский: «В Одессе огромное количество людей — фанаты Украины» (видео)

 

Leave a comment

Top