Українці, які переїжджають за кордон, не одразу перестають бути податковими резидентами України — за новим законопроєктом Мінфіну, цей статус зберігається ще 3 роки навіть після того, як людина офіційно стане резидентом іншої держави. Одночасно розширюється перелік фінансових даних, що підпадають під автоматичний обмін податковою інформацією (CRS). Документ поки проходить громадське обговорення.
Мова йде про законопроєкт Мінфіну щодо критеріїв податкового резидентства: щоб податкова вважала людину резидентом України, достатньо підпадати під одну з кількох формальних ознак — зареєстроване місце проживання, 183 дні в Україні протягом року, незакритий ФОП, нерухомість чи сім’я, що залишилися в країні. Проте, як з’ясовується, виконання умов резидентства іншої держави не звільняє від зобов’язань перед Україною одразу.
Особа, яка формально стала податковим резидентом іншої держави і має право на захист міжнародною конвенцією про уникнення подвійного оподаткування, усе одно повинна виконувати податкові обов’язки перед Україною протягом наступних 3 років, або 1095 днів, з моменту втрати критеріїв українського резидентства. Лише після завершення цього строку особу остаточно перестають вважати податковим резидентом України.
На думку економічного оглядача Олександра Крамаренка, це одна з найагресивніших моделей податкового резидентства в Європі: суворіша, ніж у Польщі, Іспанії чи Чехії, де тест на резидентство зазвичай враховує кілька критеріїв одночасно, а не одну-єдину ознаку. Трирічний перехідний період, вважає він, фактично суперечить логіці міжнародних конвенцій про уникнення подвійного оподаткування — вони покликані закріплювати резидентство за однією країною одразу після проходження тесту, а не відкладати це на роки.
Одночасно з новими критеріями резидентства посилюється й контроль за закордонними рахунками українців. З 2026 року оновлюється глобальний стандарт автоматичного обміну фінансовою інформацією — так званий CRS 2.0. Оновлені правила поширюються не лише на банківські рахунки, а й на електронні гаманці, платіжні системи, окремі види цифрових грошей, похідні інструменти на криптовалюту та цифрові валюти центральних банків.
Наразі Україна отримує дані CRS приблизно від 50 юрисдикцій — серед них Велика Британія, Кіпр, Польща, Іспанія, Італія, Австрія та Німеччина, а восени 2026 року до обміну має долучитися Швейцарія. Повного офіційного переліку країн-учасниць Мінфін публічно не оприлюднює. З криптоактивами ситуація складніша: Україна досі не приєдналася до міжнародного стандарту CARF, який регулює обмін інформацією про операції з криптовалютою, тож автоматичне надходження даних про конкретні гаманці — це поки радше перспектива, ніж поточна реальність.
Для українців за кордоном це означає, що приховати іноземні доходи стає дедалі складніше, хоча не миттєво і не по всіх напрямках одразу. Ті, хто відкривав рахунки в банках країн, з якими Україна вже обмінюється інформацією, і вказував там українське податкове резидентство, ризикують отримати запит від податкової з проханням пояснити джерело доходів. Сам факт такого запиту не означає автоматичного донарахування податку чи штрафу — CRS передає дані, а не ухвалює рішення.
Поза увагою законопроєкту наразі залишається так званий exit tax — податок на вихід із резидентства, що діє в деяких європейських країнах і оподатковує нереалізований приріст вартості активів у момент зміни податкового резидентства. У тексті, запропонованому Мінфіном, такої норми немає: ідеться лише про подовження строку, протягом якого зберігаються податкові обов’язки, а не про додатковий податок на сам факт переїзду.
Норму про трирічний перехідний період, як і нові критерії резидентства, остаточно ще не ухвалили — законопроєкт перебуває на стадії громадського обговорення, і його положення можуть змінитися. Якщо документ підтримають у теперішньому вигляді, він стане одним із найжорсткіших у Європі механізмів утримання податкових резидентів навіть після їхнього переїзду за кордон.